Казка про двійку
В одному великому лісі в невеличкій хатинці жила сім’я єнотів. Минулої осені наймолодший єнотик Єн пішов до лісної школи. Єн був гарним звірем, але трішечки лінивим, тому незавжди виконував домашні завдання.
Ось одного разу вчитель з математики перевіряв домашнє завдання і побачив що єнотик його не виконав. Він його запитав:
-Єн, а де завдання, які я задав зробити вдома?
-Вибачте, будь ласка, я забув, - відповів той.
-Дуже погано, що ти забув. Я вимушений поставити тобі двійку. Дай мені свій щоденник.
Єн дав щоденник і вчитель поставив йому велику червону двійку. Коли закінчилися уроки єнотик вирішив витерти погану оцінку, бо батьки сваритимуть. Вирішивши так, він почав витерати цифру 2. Та оцінка несподівано заголосила:
-Ти що робиш? Я дуже потрібна цифра. Мене всі поважають і люблять.
- А навіщо ти потрібна?- запитав Єн.
-Бо про мене співають пісні і…
Єнотик не дав їй договорити, і почав сміятися.
-Про тебе, пісні. Не можу повірити!
-Так, пісні.- проговорила Двійка. -Хіба ти не пам’ятаєш пісеньку про двох гусей. Та про мене багато співають. Ось послухай це моя улюблена пісня. І двійка заспівала альтом:
А у меня портфель в руке
С огромной двойкой в дневнике,
С тяжелой двойкой в дневнике,
А все шагают налегке.
А все шагают тут и там,
И просто так, и по делам,
А возле дома номер два,
Стоит автобус номер два,
И пароход издалека
Дал почему-то два гудка,
А ноги тащутся едва,
А ноги тащутся едва,
И опустилась голова,
Как голова у цифры два!
А все шагают тут и там,
И просто так и по делам,
А кто-то песенку поет,
Конфеты кто-то продает,
А кто-то покупает...
А у меня портфель в руке
С огромной двойкой в дневнике,
С тяжелой двойкой в дневнике,
А все шагают налегке ...
-Ну той що, що про тебе співають. Багато про кого співають, то що вони всі потрібніі? –розпачливо вигукнув єнотик. –Не заважай, я зараз тебе швиденько витру.
-Ні! А ще про мене фільми знімають, книги пишуть.
-Ніколи не повірю, щоб про тебе кіно знімали, - намагаючись витерти оцінку, відповіло звірятко.
Та Двійка не здавалася. Вона показала Єну книжки і фільми.
-Я забула сказати мені, навіть, картину присвятив художник. А ти мене немагаєшся витерти!- розпачливо додала Двійка.
-Яку ще картину?- запитав енотик.
- «Знову двійка» називається. - Гордо відповіла Двійка.
- А зрозумів, - сказав Єн, -Це всі тебе не люблять. Тому і пісні написали і фільми зняли, щоб всі про тебе знали, боялися і якомога далі від тебе трималася.
Зажурилася Двійка.
-Тоді і живіть без мене,- тільки і промовила. І…зникла.
Зрадів єнотик, що Двійка сама зникла, що не треба тепер уроки робити і пішов на вулицю.
Та все у лісі пішло вшкереберть. У звірів стало по три ока, по чотири вуха, а в деяких по п’ять ріг. Счезли хатинки, в номерах яких була цифра Два. Птахи не могли літати, бо в них стало по одному крилу.
Заплакали звірі й стали з’ясовувати, що трапилося. Єн розповів, як він образив двійку і як вона пішла з їх лісу.
-Я зрозумів, що зробив неправильно. Я знайду двійку й вибачуся перед нею.
Довго блукав єнотик, шукаючи Двійку. Багато випробувань трапилося йому на шляху. Аж ось нарешті він потрапив у країну математику.
Біля воріт стояли три охоронця. Єнотик підійшов до них і попросив, шоб його впустили.
–Ми впустимо тебе, якщо ти допоможеш нам напитися води, - сказав командир. У нас є два бідони місткістю2 лі7 л., ми можимо випити тільки три літри. Як набрати з річки 3л води?
Єнотик швидко розв’язав цю нескладну задачу і його пропустили до королеви Математики. Єн все розповів королеві, і та допомогла звірю зустрітися з Двійкою.
-Пробач мені Двійко, ти дійсно дуже потрібна всім. Повертайся до нас. Ми ніколи більше тебе не будемо ображати, -благав єнотик.
-Я не сержуся на тебе,- відповіла Двійка. Але я не хочу повертатися до вас, бо діти мене все рівно не будуть любити і будуть жахатися, коли побачать мене у своїх щоденниках, -зажурено додала цифра.
Єн довго думав і, нарешті, вигукнув:
-Я знаю, що робити. Нехай у школі без тебе не буде і найвищої оцінки!
З тих пір оцінка «12» є самою великою оцінкою в лісовій школі.