ЯК ПРИЩЕПИТИ ДИТИНІ ІНТЕРЕС ДО МАТЕМАТИКИ?
17.01.2016 20:52
Задача 1. Гном Забудько повернувся з риболовлі задоволений.
— Скільки рибок зловив? — запитали товариші.
— Не скажу. Але обох сам з'їм.
Скільки рибок зловив Забудько?
Для багатьох людей із самого малечку немає нічого нуднішого цифр та прикладів, а пізніше задач і рівнянь. Зазвичай таких дітей називають гуманітаріями, що, по суті, означає «до математики нездатні». Але справа зовсім не у відсутності математичних здібностей, а скоріше в неправильному — нудному і формальному навчанні. Як же прищепити дітям смак до цієї точної науки?
Доброю новиною для батьків, які не мають великих математичних досягнень, можна вважати те, що любов до математики залежить не стільки від спадковості, скільки від якості навчання й позитивного ставлення батьків до питання. Але для початку самому дорослому потрібно усвідомити, що ж вивчає ця наука, для чого вона потрібна.
Математика — це не простий перерахунок і сухі цифри, це і уявлення про простір і час, величину і кількості. Наприклад, якщо розглянути лист дерева або крила метелика, в них можна побачити математичні пропорції, симетрію. Крім того, математика дозволяє систематизувати предмети, бачити логічні закономірності в природі та в житті.
ШУКАЄМО ПРАВИЛЬНИЙ ПІДХІД
На жаль, часто математичне навчання починається з того, що діти як папуги повторюють за дорослим «1, 2, 3, 4, 5, 6…», заучують цілі ряди чисел, не розуміючи їхнього змісту. Малюк жваво рахує до ста, але, якщо попросити його принести, скажімо, п'ять цукерок, він завмирає в подиві. Справа в тому, що дитина не усвідомлює співвідношення між кількістю будь-яких предметів і числом, яке позначає цю кількість. Якщо, наприклад, показати дітям 6 жетонів і запитати, скільки їх, швидше за все, вони перерахують і дадуть відповідь правильно, але чи розуміють діти, що 6 — це не просто число, яке відповідає жетону номер 6, чи розуміють, що всього жетонів 6! Як же доступно донести до дитини сенс рахунку?
Багато вчителів пояснюють, що 3 — це не те ж саме, що 1, 2, 3 (лічба), а 1, 1 і ще раз 1. Наприклад, вчитель використовує книгу, в якій на картинці зображені предмети одного, іншого і третього виду (наприклад, одна машинка, два ведмедики, три ляльки). На правій стороні за допомогою системи заслінки з'являються 1, 2 і 3 пальці. Щоб сказати, який предмет зображений на картинці в трьох примірниках, дитина показує на 3 ляльок. Чому? Тому що там намальована одна лялька, інша і ще одна. За допомогою цього методу дитина починає розуміти, що таке число 3. Якщо ж малюк думає, що 3 — це всього лише складова списку 1, 2, 3, навряд чи це знання стане в нагоді йому для здійснення математичних дій.
А НАВІЩО ЦЕ ПОТРІБНО?
Як писав один з основоположників теорії розвивального навчання В.В. Давидов, викладаючи будь-яку науку, необхідно пояснювати, навіщо ми виконуємо ті чи інші дії. Так, в робочому зошиті з математики дітям дається завдання розфарбувати п'ять з намальованих ялинок. Частина дітей акуратно й старанно розфарбовують всі ялинки і щиро дивуються, почувши, що завдання виконано неправильно. Справа в тому, що діти не розуміють очевидного для нас сенсу завдання: для них сенс в тому, щоб розфарбовувати, а не рахувати.
На думку Давидова, в основі навчального процесу лежить так зване «навчальне завдання», тобто завдання, що змушує учня шукати і застосовувати загальний спосіб вирішення всіх задач даного класу, тобто всіх подібних завдань. Наприклад, вчитель на уроці пропонує дітям визначити, що більше по висоті — двері класної кімнати або вікно. Завдання не можна вирішити безпосередньо практично, тому що двері не піднесеш до вікна. Потрібно шукати інше рішення. Спочатку треба придумати, як взагалі можна вирішити завдання подібного типу. У цьому випадку з'являються ідеї вимірювання і необхідності вимірювання, порівняння чисел. Вкрай важливо ставити дітям питання про те, чому вони навчилися на занятті або уроці. Швидше за все, виявиться, що частина дітей навчалися складати, а частина — додавати до однієї ялинки дві. Зрозуміло, що в останньому випадку діти навряд чи зможуть перенести спосіб дії на іншу подібну задачу.
ПЕРЕТВОРІТЬ НАВЧАННЯ НА ГРУ
Французький романіст Анатоль Франс писав, що «вчитися можна тільки весело...». Дійсно, величезну роль в будь-якому навчанні грає мотивація. Тому й арифметику можна освоювати, граючи. Наприклад, із самими маленькими можна почати з пальчикових ігор.
А ТИ ЯК ДУМАЄШ?
Навчати математиці можна іграми, в яких використовується кубик, адже в них необхідно сказати, скільки точок випадає на кубику, і виконувати кількість дій, що відповідає кількості точок.
Ще одна чудова гра — доміно. Дитині більше не потрібно рахувати «1, 2, 3 ...», коли вона бачить 3 предмети: вона звикла, що три точки означає 3, а не 1, 2, і 3, вона зможе відразу сказати, що на столі лежать 3 вилки, а не одна, дві і три. Вона усвідомлює, що 3 складається з 1, 1 і 1 або з 2 і 1. Це не просто перелік знаків.
Можна використовувати, наприклад, таку гру:
Кролик по дорозі зустрів іншого кролика; два маленьких кролика подружилися. (Дорослий, вимовляючи слово «два», одночасно показує дитині два пальці. Таким чином, 2 означає не просто слово / число, а ще й кількість предметів.)
Два маленьких кролика по дорозі зустрічають іншого кролика. (Дорослий розгинає ще 1 палець.) Три маленьких кролика стали друзями.
У цій грі вимовлене число співвідноситься з кількістю. У той же час числа складаються, і дитина починає розуміти, що їх стає більше.
Можна придумати ігри і для дітей старшого віку або скористатися тими, що зібрані, наприклад, у книзі Ігоря Сухіна «800 новых логических и математических головоломок».
«У КОГО БІЛЬШЕ?»
У цю гру можна грати вдвох і втрьох. Для гри знадобиться кубик з точками. В якості лічильного матеріалу можна використовувати ґудзики, цукерки і т. д. Покладіть у вазу або коробку ґудзики. Тепер по черзі кидайте кубик. Яке число випаде, стільки й беруть з вази предметів. Коли ваза спорожніє, підрахуйте, у кого більше.
Любов малюка до математики можна прищепити з самого раннього дитинства, але для цього дорослому необхідно активізувати власне мислення і уява.«ЗНАЙДИ ІГРАШКУ»
Дитина-ведучий виходить з кімнати. У цей час ховають іграшку. Потім дитині пояснюють, де можна її знайти: «Треба встати перед столом, і пройти три кроки вперед, два ліворуч і т. д.». Коли діти добре стануть орієнтуватися, завдання можна ускладнити — давати не опис місцезнаходження іграшки, а схему. За схемою діти повинні визначити, де знаходиться захований предмет.
У того ж автора можна знайти веселі задачі, наприклад такі:Задача 1. Гном Забудько повернувся з риболовлі задоволений.
— Скільки рибок зловив? — запитали товариші.
— Не скажу. Але обох сам з'їм.
Скільки рибок зловив Забудько?
Задача 2. Я сьогодні годував двох не відомих мені тварин і порахував, що в сумі у них 6 лап. Але от скільки лап було у першої тварини і скільки у другого, я не пам'ятаю, — сказав Забудько товаришам. — Тут і думати нема чого! У кожного по 3! — засміявся Путалко.
ДИТИНА ЧИ ВЧЕНИЙ?
Ремі Бріссо, дослідник у галузі когнітивної психології, вважає, що, якщо викладати математику як нескінченний список абстрактних правил, шаблонів, які потрібно застосовувати «тому що це так і ніяк інакше», можна викликати огиду до науки. Важливо показати, звідки береться те або інше правило, як воно з'явилося в головах людей, його генетичне коріння.
З ним згідний і автор книги «Математика, не схожа на...» Олександр Звонкін. Він пише про те, що теорія ймовірностей виникла зі спостережень людей за випадковими, непередбачуваними явищами навколишнього світу. І саме такі спостереження можна проводити з дітьми, використовуючи, наприклад, ігри з гральним кубиком. На заняттях математичного гуртка, організованого ним для дошкільнят, він намагався підкреслити ймовірнісну природу дитячих спостережень. Наприклад, замість кубика дітям пропонувався кособокий багатогранник, щоб вони побачили, як гра стає «несправедливою»: одні цифри випадають частіше, ніж інші. Сенс подібних спостережень і досліджень в тому, щоб дитина здійснивши своє самостійне відкриття, виступила в ролі дослідника. Наприклад, в одній з чеських шкіл діти намалювали портрет середнього учня класу. Для цього їм знадобилося провести цілий ряд математичних вимірів, з'ясувати свій зріст, вагу, довжину стопи і т. д.
Дослідницька позиція дитини проявляється і тоді, коли вона за допомогою дорослого наштовхується на протиріччя у власній точці зору. Прикладом цього методичного прийому є досліди з водою, в яких дитині пропонують вгадати, чи буде той чи інший предмет тонути.
Зазвичай діти вважають, що, якщо предмет маленький, він буде плавати, якщо ж великий — потоне. Дитині пропонують самому проекспериментувати з різними предметами, в результаті чого вона з подивом помічає, що маленька шпилька не плаває, як можна було припустити, а тоне! У цей момент і виникає складна, але цікава задача для дитячого мислення.
Цей приклад швидше з області фізики. Якщо ж говорити про математику, то Олександр Звонкінвикористовує той же прийом, вивчаючи з дітьми відомі феномени Жана Піаже, який виявив, що діти важко розуміють принцип збереження. Так, наприклад, якщо перед дитиною лежать два рівних ряди предметів, вона бачить, що кількість предметів в обох рядах однакова. Однак якщо один з рядів розсунути, нічого не збільшуючи й не збавляючи, дитина стверджує, що предметів в одному ряді стало більше. Звонкін кілька разів прибирає предмети в ряді та знову розсовує ряд. У результаті частина дітей починає розуміти, що рівність у кількості предметів залежить аж ніяк не від просторового збільшення ряду.